10 березня 2013 року у літературно-меморіальному музеї
Т.Г.Шевченка відбулася презентація книги Миколи Лисенка «Коріння Шевченкового роду». На захід були запрошені нащадки
Кобзаря, а також друзі, які допомогли виходу у світ книги.
Автор розповів
про дослідження ним родоводу Шевченків у архівах країни, проведену наукову
роботу, зусилля, які довелося прикласти для того, аби книга побачила світ.
У своїй
ґрунтовній праці Микола Лисенко дуже серйозно підійшов до вивчення славетного
роду Шевченків, котрий дав світові Поета, що прославив не лише свій рід, а й
Україну. Йому вдалося глибоко дослідити генеалогічне древо роду – понад тисячу
осіб, серед яких немало видатних людей (художник Фотій Красицький, письменники
Олександр Відоменко, Дмитро Красицький, Людмила Красицька, Даниїл Андреєв,
академік Людвіг Боярський та багато інших). Цінність книги підсилює велика
кількість відшуканих автором давніх родинних світлин.
Микола Павлович
Лисенко є одним із нащадків Великого Кобзаря по лінії брата Йосипа, минулого
року його праця відзначена Дипломом Всеукраїнського конкурсу «У нас одне
коріння».
Книга не тільки розкриває
тему Шевченкового родоводу, а й спонукає кожного до пошуку свого родинного
коріння. «Адже важливо, – пише автор, – щоб спогади наших прабабусь та прадідів
«не ковзали по нашій свідомості», не залишаючи сліду, а навпаки – були
скрупульозно записані. А потім, досліджуючи і складаючи кожну генеалогічну
гілочку, слід об’єднувати їх в єдине міцне родове дерево, яке з часом буде
нараховувати декілька десятків поколінь».
У заключному
слові Микола Павлович зазначає: «Я горджуся своїм родом не лише тому, що до
нього належать наш Пророк Т.Г.Шевченко, відомі особистості, вчені і талановиті
служителі муз – художники, музиканти, співаки, фотографи й архітектори, але і
тому, що в цій великій родині були прості хлібороби, агрономи, зоотехніки,
інженери, лікарі, військовослужбовці, водії та представники інших професій. Ці
люди брали участь у розбудові нашої самостійної України, примножували та
зберігали традиції; плекали українську культуру і мову; були послідовними і
незалежними у своїх національних переконаннях та ідеях. Хочеться вірити в те,
що це дослідження буде корисним для молоді, навчить не забувати духовні
традиції, берегти зв’язок між поколіннями, котрі є основою існування нації. І,
нарешті, передаючи традиції від прадідів до батьків та онуків, ми, українці,
виконували своє основне призначення – займались вихованням нового покоління
свідомих українців».
|
