|
|
|
|
|
Ольга Дмитренко
Слово Кобзаря дарувала людям...
|
|
|
|
Вкривається пам’ять сухим падолистом,
Літа даленіють і голос мовчить...
Вже в сни не приходить ранкове дитинство...
Лиш мамина пісня у серці звучить...
В.Крищенко
|
Софія Тимофіївна Шолох, праправнучка Кобзаря, народилась далекого 1912 року у селі Керелівці у родині мірошників. За Керелівкою стояв млин, крила його видно було далеченько з шляху, що вів до Моринець і Будищ. Дід Петро Микитович Шевченко, онук по братові Тараса Шевченка, разом зі своїм братом Прокопом господарювали біля цього млина, зустрічаючи людей з ближніх сіл. Цікаво було спілкуватися з ними, бо тут можна було почути спогади, ще такі близькі і рідні, про Тараса Шевченка, котрий 1859 р. навідав свою родину в Керелівці. Петро вміння млинарства передав своєму синові Тимофію, в якого і народилась Софія.
Родина була чимала, у Софії було чотири брати: Павло, Олекса, Купріян, Леонід, шляхи яких розійшлись із рідної Керелівки до м.Ватутіне, с.Рижанівки, Києва та Баку. Сестри Олександра та Тетяна проживали у Латвії і Золотоноші. Найбільшою радістю для Софії були ті дні, коли вся родина збиралась біля батьківської оселі. Розповіді, спогади і рідна українська пісня довго пливла над розлогими садками, зустрічаючи вечірню зірку.
|
1930 року Софія Тимофіївна залишає батьківське подвір’я, одружується з Олексою Шолохом, поселяється жити в його садибі майже поряд з хатою дяка Богорського, де колись навчався її родич – малий Тарас. Її рідну хату під розкішною солом’яною покрівлею, як дорогоцінну річ, забирають і перевозять до Києва, у музей архітектури і побуту, с. Пирогове. вона і досьогодні гостинно запрошує всіх відвідувачів, у своїх віконечках відсвічуючи минувшину родини Шевченків із Керелівки.
Софія Тимофіївна нагадувала, що після служби в церкві її батько Тимофій по неділях збирав у хаті родину, читав „Кобзаря”. Улюбленим його твором була поема „І мертвим, і живим, і ненарожденним...”
Софія Тимофіївна працювала в колгоспі, з піснею не розлучалась ні на полі, ні вдома. Маючи трьох синів, Віктора (1931 р.н.), Василя (1936 р.н.), Петра ( 1948 р.н.) співала їм колискових, а найбільше українських пісень.
|
|
Софія Тимофіївна з родиною: чоловіком та синами
|
Петро Олексійович Шолох з онуком Олександром |
|
Коли садибу і хату дяка Богорського віддали в підпорядкування музею Т.Шевченка, Софія Тимофіївна пішла працювати доглядачем хати. Гостинно зустрічала відвідувачів з усіх куточків тодішнього Радянського Союзу, спілкувалася з поетами, письменниками, скульпторами, артистами, до неї виявляли цікавість як до родички Кобзаря. А ще мала дуже гарну вроду, горду поставу, була цікавим співрозмовником. Свою розповідь вміло пересипала дотепним жартом, сумним спогадом, цитатою з твору Шевченка, куплетом української пісні.
Петро Олексович Шолох, син Софії Тимофіївни з притаєним смутком у голосі нагадує: „Найулюбленішою піснею моєї матері була "Зелений листочок на яр похилився,
/ Молодий козаче, чого зажурився?"
Невпинно летіли роки за роками, забираючи з собою „і добро, і лихо”. Вже частіше Софія Тимофіївна зверталась до сина Петра і невістки Тетяни, аби біля неї побавились внучата Саша і Оля, розуміючи, що час не зупинити.
|
А там і першого правнука Віктора дочекалась. Якою ж радістю для Софії Тимофіївни було бачити, як світяться його оченята, коли вона сідала біля віконця читати вголос „Кобзаря”! Вона його не просто читала, а кожен твір співала, кладучи його на тільки її власну музику.
Народився другий правнук, Олександр, і Софія Тимофіївна почала збиратись у далеку дорогу до свого родича Тараса, ту дорогу, з якої засвітить родині ясною зіркою, впаде пір’їнкою з високості небес. Прожила вона 89 років, відійшла у вічність 2001 року, 7 березня, майже поряд з днем вічності нашого Кобзаря.
|
...Та сили в старості не ті:
З трави густої не зірвуся,
На голос ваш, на вашу тінь
Високим криком обізвуся.
Лелеченьки, із-під весни
Прилиньте на вишневе свято,
Крильми навійте білі сни,
Спустіть хоч пір’ячко на хату.
(А.Савченко)
|
|
Софія Тимофіївна дає інтерв'ю журналу "Родовід" |
На подвір’ї Софії Тимофіївни, в її хаті, живе син Петро, невістка Тетяна, навідуються сюди онук Олександр з дружиною Тетяною, сином Віктором, забігає онука Ольга з чоловіком Романом та сином Олександром. У день народження та поминальні дні постоявши у зажурі біля могили Софії Тимофіївни, згадавши її мудрі слова, запашний хліб, приготовлений натрудженими руками, збираються на поминальний обід за родинним столом. І віриться їм, що там, за далеким небокраєм, у синяві небес зустріла Софія Тимофіївна свого родича, Тараса Шевченка, про якого пам’ятала все своє життя, слова якого багато разів повторювала відвідувачам під дерев’яними зводами дякової хати: „Свою Україну любіть...” |
Стаття розміщена у альманаху "Уклін Кобзареві", виданому Управлінням культури Черкаської обласної державної адміністрації до 150-річчя перепоховання Тараса Шевченка на Чернечій горі у Каневі.
|
Родичі Т.Г.Шевченка в літературно-меморіальному музеї Т.Г.Шевченка. 1964 р.
Зліва направо:
Стоять: 1. Шолох Софія Тимофіївна, правнучка по брату Микиті. 2. Невідомо. 3. Кириченко Параска Матвіївна, правнучка по брату Йосипу.
Сидять: 1. Голуб Наталка Яківна, правнучка по брату Йосипу. 2. Шевченко Терентій Трохимович, внук по брату Йосипу. 3. Шевченко Валентина Терентіївна, правнучка по брату Йосипу, на той час - директор музею Т.Г.Шевченка. 4. Шевченко Ганна Петрівна, правнучка по брату Йосипу. 5. Мурза Варка Матвіївна, правнучка по брату Йосипу.
|
| |
| |
| |
Читайте також: |
Цвіт Тарасового роду
Розповідь про Секліту Артемівну Платенко, родичку Тараса Шевченка по брату Микиті |
Стежинкою в дитинство Тараса
Історія створення скульптурних композицій заповідника, виконаних відомим скульптором Анатолієм Кущем |
На родине Т.Г. Шевченка
Спогади Михайла Старицького про відвідання батьківщини Кобзаря у 1882 році |
Садиба Шевченків
Розповідь про садибу у Керелівці, де зростав майбутній поет |
| |
|
|
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
|
